Олена народилася й виросла в селищі Володарське (Нікольське), що на Донеччині. З дитинства знала, що хоче допомагати людям. Це бажання привело її до медицини. З 1994 року почала працювати медичною сестрою у хірургічному відділенні Володарської ЦРЛ.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олена залишилася вірною присязі. Особливо важкими були перші дні після 24 лютого 2022 року, коли їх шпиталь у Маріуполі без зупинки приймав поранених не тільки військових, але й цивільних, які постраждали від ворожих обстрілів.
Після багаточисленних обстрілів та бомбардування Олена з колегами та пораненими перебралися до заводу Ілліча. У тих жахливих умовах на заводі медичні працівники робили все можливе, залишаючись людьми, піклуючись про кожного, хто потребував допомоги.
Олена з колегами намагалися вирватися з оточення, але з важко пораненими це було неможливо. 12 квітня 2022 року всі потрапили в полон.
Олена – мати трьох дітей, дружина люблячого чоловіка, має двох онуків. Любов до родини допомагала триматися в російському полоні.
17 жовтня 2022 року відбувся обмін полонених жінок. Олена потрапила до списку – це стало другим днем народження. Коли Олена повернулася на територію України, відчуття було таке, наче знову почала дихати після довгої зупинки. Пройшовши реабілітацію, повернулася до свого шпиталю, де наразі продовжує працювати та надавати допомогу тим, хто цього потребує.
Нагороджена нагрудним знаком «Знак пошани», нагороджена відзнакою Міністра оборони України, нагороджена відзнакою Кіровоградської області «За мужність та відвагу» та медаллю « За милосердя та турботу».
Продовжує спілкуватися з бойовими подругами, з якими розділяла полон, біль і віру. Вони підтримують одна одну й надалі, розуміючи, що це їх спільна сила. Олена служить українському народові з гордістю.
Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: http://surl.li/ckways
