«Існуюча статистика не відображає реальної картини поширеності домашнього та гендерно-зумовленого насильства в Україні – вона набагато гірша»
Марта Чумало, експертка з гендерних питань
Марта, чому ви стали займатися питаннями гендерно-зумовленого насильства та захисту жінок?
Почнемо з того, що я завжди мріяла бути психологинею, займатися психологією – це моя професія. В протидії насильству, в захисті прав жінок, в послугах для жінок, які постраждали від насильства – я бачу, як мої зусилля відразу дають результат. І мені це приносить задоволення. Коли я можу впливати на систему, не тільки допомагаючи одній конкретній жінці, а й міняючи систему, яка має бути більш чутливою до потреб жінок.
Що в цій діяльності важливе саме для вас?
Ще студенткою я кілька разів мала випадки сексуальних домагань. Це, я думаю, досвід багатьох студенток. В моєму випадку це був викладач фізкультури, який грубо сексуально домагався до мене. Також були випадки, наприклад, домагань в громадських місцях, коли чоловік в транспорті мастурбував о моє плече, і я прокинулася, відчуваючи ритмічні рухи. І дуже настрашилася. І цей досвід дав мені розуміння, що насправді життя жінок часто має значно більші виклики, небезпеки, ризики в порівнянні з життям чоловіків. Хоча в їхніх життях також є багато викликів, пов’язаних з їхнім гендером.
Чи можете поділитися історією, яка запам’яталася вам найбільше?
Одна з історій про жінку, котра зараз дуже боїться, що чоловік, який перебуває на заробітках в іншій країні, приїжджає. Він дуже контролюючий чоловік, дуже ревнує. Вони давно чужі люди з її слів. Але кожного разу, коли він приїжджає – дуже сильно її знецінює, принижує, дуже сильно над нею знущається.
От зараз кінець липня, початок серпня – вона ніколи не знає, коли точно він приїде. Тобто це такий стиль кривдників, коли ти маєш бути постійно в такому тонусі, постійно очікуючи таку небезпеку. І зараз вона дуже переживає – вона мені написала, що напевно зараз приїде, і вона боїться. Діти її дорослі, вона вже старшого віку жінка. Вони живуть в інших містах. І вона самотня. Це переживання, яке так ніби виглядає – ну, не дуже така небезпечна історія. Але це для неї найгірша ситуація, яка відбувається в її житті. Може в порівнянні з іншою історією це не дуже дивна або з ряду яка вибивається, але це історія, про яку вона переживає. Кожне таке переживання – це окремий світ.
Чи були випадки, коли ви вчилися у своїх клієнток? Якщо так, то чому навчились у них?
Я в кожної клієнтки вчуся дуже багато чому. І в більшості випадків я захоплююся тим, як жінки не втрачають оптимізму, і не опускають руки. Особливо в боротьбі за своїх дітей, за безпеку своїх дітей. Дуже часто вони ризикують навіть своїм життям, ризикують кар’єрою, соціальним контекстом, соціальним іміджем – цим фасадом соціально успішної громадянки чи жительки. Вони ідуть на якісь ризикові кроки для того, щоб збільшити безпеку своїй дитині. Це насправді у мене дуже багато поваги викликає. Також я завжди дивуюся такій витривалості. Я напевно б навіть на 1/10 не витримала би того, про що мені часом розказують ті чи інші жінки. Думаю, Боже, я б уже зламалася б давним давно, опинилася в психлікарні. Мені здається це неможливо витримати такі знущання, такі виклики. Але я бачу, що ця людина не тільки збереглася, як людина, а вона ще й чутлива до болі інших людей, вона ще хоче волонтерити, помагати іншим жінкам. Хоча сама насправді виживає. Але вона живе. І ще в якийсь спосіб долучається до суспільно-важливих проєктів. І це насправді дуже захоплює.
Я часом просто думаю, чого ти там переживаєш, що в тебе якісь неприємності – згадай про ту чи іншу історію своєї клієнтки. Люди не знають де вони будуть ночувати сьогодні ввечері, вони не знають, як вони будуть спати вночі. А вони живуть, вони радіють життю часто, вони часто жартують. Є такі, котрі хворі, є такі, котрі хворі невиліковно – живуть в наших притулках. Але вони продовжують радіти, боротися, якось вибудовувати своє життя. І це дуже багато поваги в мене викликає.
Марта, ви правозахисниця та психологиня. Як поєднуєте дві фахові спеціалізації, бо одна опирається на факти, а інша – на емоції?
Правозахист – це не тільки юридичне поле. Власне це доповнення до того, що я роблю індивідуально з тою чи іншою клієнткою. Коли я можу в тій чи іншій зустрічі з високопосадовцями говорити від імені клієнток, говорити на кейсах, говорити на основі їх досвіду та вимагати змін в законодавстві, брати участь в експертних радах чи комісіях, відстоювати ті чи інші зміни для того, щоб моїм клієнткам було хоча би трохи полегше в їх життєвій ситуації. Я розумію їх контекст, тому я можу на цьому контексті вибудовувати комунікацію в адвокаційній чи якійсь іншій правозахисній діяльності. Тому це дуже добре поєднується, коли ти стоїш на землі, на грунті, коли ти розумієш контекст, в якому ти працюєш. І ти намагаєшся зробити зміни такі, щоб не тільки одній клієнтці допомогти, але й подібним історіям, подібним жінкам з подібним досвідом було легше в їх життєвих ситуаціях.
Що вам більш усього подобається у вашій роботі?
Найбільше мені подобається, коли ми маємо якісь позитивні результати. Коли, наприклад, приходить клієнтка, а це історія, де було сексуальне насильство, і клієнтка мені сказала: «Знаєте, про що я мрію? Коли цей суд закінчиться, коли ці всі історії будуть позаду – я принесу торт. І ми сядемо, і з’їмо цей торт». І коли це наступає – що вона приходить з тортом, або про щось інше ми домовляємося, що історія закінчиться. Коли ми повертаючись назад дивимося – яка вона стала сильніша, наскільки це все помінялося – це дуже надихає на подальшу роботу, це найкраще, що відбувається.
З чого почати жінкам, які потерпають від насильства, і ще не побачили вихід з нього?
Перше, що дуже корисно було би зробити – це усвідомити, що все, що відбувається – не має відбуватися. Коли я розумію, що я не маю страждати, що моє життя – не для того, щоб страждати. Я починаю розуміти, що я хочу це поміняти.
Далі дуже важливо почати говорити – з будь-ким. Немає тут краще чи гірше. З людиною, котрій ви довіряєте – почніть говорити з мамою, з подругою, з консультанткою на гарячій лінії, з поліції, соціальної служби – з будь-якою людиною. Ви починаєте говорити – і цей клубочок, який накручений (а дуже часто здається, що ніколи цей клубочок не розплутається), він починає помаленьку-помаленьку розплутуватися.
І через почати говорити, почати думати про свою безпеку, і про безпеку своїх дітей. Про те, як я можу відновити свої ресурси, як я можу подбати про свою безпеку, про сон, про базові фізіологічні потреби. Із цього ми вибудовуємо цей грунт, на який можна опиратися. Важливо знати, що я не одна, що поряд є інші люди, які готові мені допомогти. І почати шукати цих людей. Може здається, що всі проти мене, що ніхто не допоможе. Але почати говорити, і почати питати. Просто питати, шукати в інтернеті, питати сусідку, як їй вдалося вийти. Чи читати історії інших жінок. І це може допомогти.
Дуже часто ми маємо такі історії: вона пішла з одною подругою поговорила, вона каже: «та, в мене ще гірше». Пішла з мамою поговорила, мама каже: «Ну я ж тобі казала, не виходь за нього заміж, ти сама винна в тому, що відбувається, раз б’є – значить заслуговуєш». Дуже важливо, щоб люди, які навколо – почали чути цю жінку. Не давати їй порад – що вона має робити, що не має робити. Треба просто побути з нею, сказати, що я на твоїй стороні. Хочеш, я просто побуду з тобою, посиджу з тобою – поки ти плачеш, поки ти будеш спати. Я посиджу, щоб ти була в безпеці. Дати жінці можливість говорити чи дати можливість мовчати, якщо вона хоче мовчати. Може часом дати їй теплого чаю чи побути з її дітьми. Тобто дати ту підтримку, яку вона потребує. Спитати її! Що ти зараз потребуєш? Як би ти хотіла, щоб я тобі допомогла. І це найкраще, що ми можемо зробити!
Не вирішувати за жінку. Часом є така спокуса. Та які проблеми – я з тобою, зараз все вирішим. Поможу тобі написати заяву про розлучення, про аліменти, про поділ майна, про ще там купу всього. Ти все це вирішиш і будеш жити спокійно і вільно. Ні! Дати людині самій вирішувати своє життя і приймати це рішення. Можливо мені це рішення не подобається, можливо воно не оптимальне з моєї точки зору. Може воно зовсім неправильне, але це її життя. І тільки вона експертка в своєму житті.
Сьогодні збільшується кількість звернень до поліції стосовно фактів домашнього насильства. Що це значить для вас?
Я завжди радію, тому що збільшуються показники. Тому що це для мене однозначна демонстрація того, що жінки починають вірити в те, що їх ситуації можуть змінюватися. Якщо ви подивитеся на статистику в державах, де немає закону про домашнє насильство, де немає спеціалізованих органів – там дуже маленька статистика, там немає насильства. І коли ми бачимо, що статистика зростає в рази, це означає, що жінки починають вірити в те, що вони можуть щось досягти. І це для мене дуже позитивний момент. І я хочу, щоб статистика зростала. Хочу, щоб вона зростала в рази. Тому що я знаю, що майже кожна жінка в Україна має досвід в своєму житті, коли вона зазнавала насильства. І тому ця статистика, яка зараз є – вона не відображає реальної картини поширеності домашнього насильства, гендерно-зумовленого насильства в Україні. Тому до статистики таке моє ставлення: я вірю в те, що ситуація зміниться. Тому що протягом тих 20 + років, протягом того терміну, коли я працюю – я вже бачу значні зміни. Коли раніше ми починали говорити про насильство – ми чули такі відповіді, що в нас такого не може бути, в нас дуже всі культурні. В українських, галицьких особливо сім’ях ніякого насильства не відбувається. Це десь там – в інших країнах це може бути. А в нас такого немає. І зараз, коли ми бачимо, як держава свідомо починає ставитися і звертати увагу на різних гілках влади. Маємо ще багато проблем – проблеми з реагуванням тих чи інших подій поліцейськими, представниками прокуратури, соціальних служб чи інших суб’єктів. Але система міняється, видимо міняється. Тому я думаю, що крок за кроком, ситуація зміниться. Необхідні ще значні зусилля в сторону подолання тих стереотипів, які живлять насильство. Все ще маємо таке ставлення до жінок, які мали б там з точки зору гендерних стереотипів, обслуговувати, бути чутливими до потреб інших і прикрашати. І те саме стосується і чоловіків, які мають мати владу, мати більші можливості для економічної реалізації. І це система, яка підтримує економічну залежність жінок від чоловіків. Це також ті джерела, які живлять насильство. І тому це насильство є гендерно-зумовленим.
І рано чи пізно ми дійдем до розуміння цих коренів – і ситуація також буде змінюватися. Ми бачимо, як міняються, наприклад, погляди молодих людей. Це зараз зовсім інші і стосунки, і ставлення молодих хлопців, молодих дівчат до того, що відбувається. Часом бувають ще якісь проблеми в тому. Але в основному молоді люди значно прогресивніше ставляться до тих чи інших викликів, пов’язаних з насильством.
Що би ви хотіли побажати жінкам?
Я хочу побажати жінкам, щоби вони завжди відчували і знали, були переконані, що вони не одні, що допомога і підтримка може бути поряд. І щоб вони знали і вірили в те, що є солідарність і можна звертатися до інших жінок – можливо з іншим досвідом, можливо з іншими історіями. Але на цій солідарності ми вибудовуємо оцей світ, чутливий до потреб постраждалих, в першу чергу постраждалих жінок.
Ви питали про успішний проект. І власне я щойно нагадала собі цей проект «Жінка для жінки». Коли почалася проблема зі втратами роботи, коли почали закриватися бізнеси, коли ми перейшли на карантин, і багато жінок втрачали роботу. Вони до нас зверталися і казали: «Я не знаю, чим я буду завтра годувати своїх дітей». Багато хто з них вже поверталися до своїх кривдників, хоча до цього вже знімали свої окремі квартири. Але в силу того, що вже не мали чим платити орендну плату, вони знов повернулися до своїх кривдників. Ми започаткували такий сайт «Жінка для жінки», де одні жінки пишуть свої історії, а другі жінки можуть їм безпосередньо напряму допомогти фінансово. Ми не збираємо кошти на свої рахунки, в свої руки – ми просто даємо карту однієї жінки другій жінці. Ми жодної копійки з цих коштів не беремо собі. Ми навпаки вкладаємо в рекламу цього сайту. Нам дуже важливо, щоб жодна копійка, відправлена на благодійність десь не загубилася – і доходила чітко до потребуючої. Це дуже надихаюча історія. Ми бачимо, як тисячами, десятками тисяч гривень одні жінки допомагають іншим. І це насправді так надихає – оця солідарна підтримка. Коли я бачу, як наші клієнтки, котрі самі часом потребуючі, вони готові, читаючи ті чи інші історії, там 50 гривень чи 100 гривень – все одно вона долучається і допомагає. Часом є такі успішні, котрі можуть помогти, кілька тисяч перерахувати одна одній. Але ми маємо різні історії – і це дуже надихає. Коли ми читаємо ті відгуки, коли читаємо ці прохання – «подякуйте, будь ласка, зніміть мою історію. Я вже бачу, що є інші – більш потребуючі. Я вже трошки стала на ноги – вже мені досить». Тобто це дуже таке чутливе ставлення до болі іншої жінки – воно дуже надихає. І мені приємно те, що цей світ є чутливим до болі, до потреб, і я рада, що я також до цього залучена і долучаюсь.
БФ «Слов’янське серце» стає ближче:
Telegram: https://t.me/SlavicHeart
Youtube: https://www.youtube.com/channel/UCUqol3pnot6tyo8saezzYog
Facebook: https://www.facebook.com/slavicheart2014/
Телефон гарячої лінії БФ «Слов’янське серце» 24/7 – 050 420 20 92
#Словянське_серце #знай_дій_звертайся #GBVResponseFromTheHeart #ЗахистВідНасильстваВідСерця #ДомашнєНасильство